Василь Симоненко (1935—1963) — український поет-шістдесятник
і журналіст — пішов із життя у неповних 28 років. Лише одна книжка
була видана за життя поета. Але вже тоді набули великої популярності
самовидавні поезії Симоненка, що поклали початок українському рухові
опору 1960—1970-х років. Провідною темою його творчості є любов
до України, її безталанного народу (і в цьому пряме продовження шевченківських традицій). Тільки в незалежній Україні вірші поета були
надруковані у повному обсязі та без цензурних втручань. У 1995 році
Василю Симоненку посмертно присуджено Державну премію України
імені Т. Шевченка.

До цієї книжки включено поезії, які були надруковані у збірках, що
вийшли за життя («Тиша і грім») та після смерті поета: вірші, поеми,
сонети, балади, казки, байки, а також окремі новели. Усі вони пережили
випробування часом і є актуальними й сьогодні.